Серед сучасної учнівської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та третирування в міжособистісних відносинах підлітків. Такі відно­сини отримали назву шкільний булінг, розповсю­дження якого протягом останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.

Явище булінгу надзвичайно поширене в школі, психологи й педагоги багато роблять для того, щоб запобігати знущанню та своєчасно усувати його, але цю проблему іноді замовчують, не афішують випадки знущань, її не прийнято обговорювати. За таких умов проблема не усу­вається, навпаки, вона набуває більших обсягів і жорстокіших проявів. Запобігання та профі­лактика випадків шкільного насильства є найважливішим завданням педагогів та психологів, оскільки жорстоке ставлення до дитини неми­нуче призводить до низки руйнівних наслідків.

Булінг (bullying, від анг. bully - хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) — це форма психічного насильства у вигляді тиску, дискримінації, цькування, бойкоту, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи.

БУЛІНГ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ЧОТИРИ ГОЛОВНІ КОМПОНЕНТИ:

1.Агресивна й негативна пове­дінка.

2.Булінг здійснюється система­тично.

3.Булінг відбувається у взаємо­відносинах, учасники яких мають неоднакову владу та фізичні мож­ливості.

4.Булінгова поведінка є навмис­но.

Мотивацією до булінгу стають заздрість, пом­ста, відчуття неприязні до жертви, прагнення підкорювати собі, боротьба за лідерство, потре­ба в підпорядкуванні лідерові або нейтралізації суперника; зіткнення різних субкультур, ціннос­тей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них; агресивність; наявність у дитини-жертви психічних і фізичних порушень; від­сутність предметного дозвілля; бажання прини­зити заради задоволення, розваги чи самоствер­дження; потреба в самоствердженні та навіть у задоволенні садистських потреб окремих осіб.

З огляду на практичні спостереження можна визначити такі форми шкільного булінгу:

1. Фізичний шкільний булінг - умисні поштовхи, удари, стусани, побої, нанесення інших тілесних ушкоджень, різного виду зну­щання, образливі жести або дії, пошкодження особистих речей та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви), фізич­ні приниження тощо.

2. Психологічний шкільний булінг— насиль­ство, пов'язане з дією на психіку, що завдає дитині психологічного травмування шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпев­неність жертви.

Кажучи про форми прояву булінгу, слід зазначити, що хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (бійки, стусани, поштовхи тощо), а от дівчатка більш охоче користуються вербальними формами тиску.

Діти, які стали жертвами булінгу проявляють такі (зокрема патологічні) особливості поведін­ки:

вони прикидаються хворими, щоб уникнути похід в школу;

бояться самостійно йти в школу та зі школи, просять проводити їх, спізнюються на уроки;

їхня поведінка значно змінюється в бік віктимності;

у них спостерігаються явні симптоми стра­ху, що полягають у порушеннях сну й апетиту, нічному крику, нервовому тику, відлюдкуватості і скритності;

у них виявляють рваний одяг або пошко­джені речі;

вони часто просять дати грошей або кра­дуть їх;

у них знижується якість навчання, вони втрачають інтерес до улюблених занять;

мають постійні рани, гематоми, синці та інші травми;

вони мовчазні, не хочуть іти на контакт;

як вияв крайнього ступеню: можуть здій­снити суїцид.

Булінг у шкільному середовищі впливає на підлітка так, що він не засвоює поняття моралі як суспільного явища, тому в процесі діяльності організованої взаємодії між школярами не від­бувається усвідомлення відповідальності один перед одним та перед колективом.

Шкільний булінг за своєю при­родою є складним, системним та комплексним соціально-психологічним явищем, яке розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху.

Технології реагування працівників школи на виявлені або встановлені факти боулінгу:

Підчас встановлення факту або в разі під­озри на наявність булінгу, батьки або вчитель повідомляє про це адміністрацію закладу.

Адміністрація спільно із психо­логічною службою школи невідкладно реагує на подані факти.

Безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами.

Бесіда з учнями класу щодо з'ясування проявів булінгу.

Бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування.

Бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася, та визначення шляхів її подолання.

Відпрацювання навичок поведінки жертв та виведення їх зі стану жертви.

Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою булінгу, повинні говорити:

1. «Я вірю тобі». Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему.

2. «Мені дуже шкода, що це відбулося з тобою». Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

3. «У цьому немає твоєї провини». Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, і де­яким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому етапі - спрямувати зусилля на подолання проблеми.

4. «Добре, що ти зумів сказати мені про це». Це запевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

5. «Я люблю тебе й намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека». Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

Рекомендації учням щодо уникнення боулінгу:

Уникай агресора та перебувай у товаристві друзів. Не заходь у приміщення, якщо булер зна­ходиться там. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатися наодинці з недругом.

Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й дома­гаються булери. Це дає їм змогу відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає значної кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчитися робити незмінний вираз обличчя, поки ти не позбу­дешся небезпеки (усмішка або сміх можуть провокувати агресора на нові третирування).

Усунь провокаційні чинники. Якщо булер вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою, кажи, що батьки не дають тобі грошей. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, айфон, планшет — не бери його в школу.

Розкажи дорослим про знущання. Учителі, практичний психолог, соціальний педагог, класний керів­ник, директор школи, батьки допоможуть припинити знущання, а в разі її систематичного харак­теру — звернуться до компетентних органів захисту прав дитини.

Поговори з кимось, кому ти довіряєш: із працівниками школи, братом, сестрою або дру­гом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради та виправити ситуацію, також це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

Варто пам’ятати, що не можна заплющувати очі навіть на найменший прояв цькування, адже розібратися з ситуацією можна лише спільними зусиллями і тільки, якщо вчасно звернути на неї увагу.